Насильство в сім’ї, як соціальна проблема

Насильство в сім’ї, як соціальна проблема

( до Міжнародного Дня проти насильства )

   2 жовтня відзначається Міжнародний день ненасильства. Це офіційне всесвітнє свято.

   Насильство в сім’ї є актуальною проблемою сьогодення. На жаль, необхідно констатувати, що сім’я як осередок суспільства, без підтримки держави та її інституцій, не завжди спроможна виконувати свої головні функції, зокрема щодо забезпечення належного добробуту та виховання дітей.

Тривалий час проблема насильства в сім’ї вважалася прерогативою усталених звичаїв та традицій і залишалася поза сферою правового регулювання. Будь-яке втручання в сімейні стосунки з боку держави та суспільства вважалося грубим порушенням таємниці приватного життя й категорично не припускалося. Таке становище призвело до певного свавілля у сфері сімейних відносин та перетворення їх на сферу латентних правопорушень, які залишалися поза увагою компетентних органів державної влади. Вперше на світовому рівні проблема сімейного насильства була висвітлена та актуалізована завдяки активним спільним діям міжнародного руху на захист прав жінок, оскільки саме жінки становили найбільш уразливу та незахищену групу, що страждала від насильницьких дій з боку членів своєї родини (батьків, чоловіків, братів тощо). Отже, на початковому етапі запобігання насильству в сім’ї увійшло в поле зору світової спільноти як складова подолання насильства щодо жінок загалом. Історія боротьби з насильством щодо жінок як міжнародна проблема – це історія злиття двох напрямків правозахисту: прав людини і прав жінок. Результати активності жіночого руху на міжнародному рівні відбилися у хронології конференцій, у текстах декларацій та конвенцій, резолюцій регіональних і міжнародних організацій, інших міжнародних документів останніх десятиріч, серед яких, насамперед, слід виділити Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок 1 (Жіночу Конвенцію). У результаті плідної співпраці народних депутатів України з активістами жіночого та молодіжного руху держави 15 листопада 2001 року прийнято Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» – перший у країнах СНД та Східної Європи комплексний нормативний акт, спрямований на запобігання цьому соціально негативному явищу. Закон набув чинності 19 березня 2002 року – через три місяці з моменту його офіційного опублікування

Відповідно до статті 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдають йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю. Насильство в сім’ї може бути вчинено тільки членом сім’ї. Одразу ж виникає необхідність з’ясувати, кого ж можна вважати членом сім’ї. За статтею 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», члени сім’ї – особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання

Це визначення відповідає поняттю «сім’я», що міститься в ст. 3 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-ІІІ, який набув чинності 1 січня 2004 року: сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Її складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства . До членів сім’ї належать:

а) подружжя;

б) батьки (мати, батько) й дитина (діти);

в) брати і сестри;

г) дід (баба) й онук (онука);

д) усиновителі (усиновитель) та усиновлений (удочерена);

є) вітчим (мачуха) й пасинок (падчірка);

ж) особи, які проживають однією сім’єю, мають взаємні права та обов’яз-ки морального і матеріального характеру, але не перебу- вають у шлюбі між собою;

з) інші родичі прямої або непрямої лінії споріднення за умови їхнього спільного проживання.

Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли разом з ними не проживання

Згідно із Законом України «Про попередження насильства в сім’ї» виділяють такі обов’язкові ознаки насильства в сім’ї:

1). особами, які страждають від сімейного насильства, можуть бути тільки члени сім’ї (тобто дія цього Закону не поширюється на сусідів, розлучених осіб, що продовжують проживати разом, осіб, які зустрічаються, але не перебувають у шлюбі тощо);

2). діяння кривдника повинно бути протиправним (тобто суперечити нормам чинного законодавства);

3). діяння призвело або могло призвести до порушення прав члена сім’ї як людини, так і громадянина;

4). вина кривдника повинна виявлятися у формі умислу, а не необережності.

 Діяння визнається насильством у сім’ї лише тоді, коли воно порушує вимоги чинного законодавства та призводить чи може призводити до порушення конституційних прав і свобод члена сім’ї. Насильство в сім’ї може мати форму активних дій (нанесення побоїв, знищення майна тощо) або бездіяльності, тобто пасивної поведінки особи, коли вона не вчиняє дій, які могла та повинна була вчинити, щоб запобігти настанню шкідливих наслідків (наприклад, ненадання допомоги члену сім’ї, який перебуває в небезпечному для життя стані).

Насильством у сім’ї визнаються лише умисні діяння. Це означає, що особа, яка вчинила насильство, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати характер учинюваних нею дій або бездіяльності, передбачала або могла передбачити (виходячи з її фізичного і психічного стану) можливість настання таких шкідливих наслідків, як заподіяння моральної шкоди, шкоди фізичному або психічному здоров’ю іншого члена сім’ї. Необхідно зазначити, що вчинення насильства у стані алкогольного сп’яніння не виключає можливості особи усвідомлювати і передбачати настання шкідливих наслідків. Згідно з Кримінальним кодексом України (далі – КК) особа, яка скоїла злочини в стані сп’яніння внаслідок уживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих засобів, підлягає кримінальній відповідальності.

Ознакою насильства в сім’ї є наявність моральної, фізичної або психічної шкоди здоров’ю члена сім’ї, що заподіяна внаслідок протиправних діянь.

Шкода фізичному здоров’ю полягає у тілесних ушкодженнях, завданих жертві насильства в сім’ї.  Під тілесними ушкодженнями розуміють порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджувальних чинників – фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

Шкода психічному здоров’ю виявляється у психоневрологічних розладах, виникненні депресивних та (або) істеричних станів, деструкції особистості, викривленні психосексуального розвитку тощо. Така шкода може бути наслідком будь-якого з видів насильства.

Моральна шкода полягає:

1). у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2). у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3). у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4). у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як випливає з визначення поняття насильства в сім’ї, наведеного у статті 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», це явище має чотири основні форми – фізичну, психологічну, сексуальну й економічну.

Фізичне насильство в сім’ї – умисне заподіяння одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, заподіяння шкоди його честі та гідності. Фізичне насильство вважається одним із найтяжчих видів насильства в сім’ї.

Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім’ї. Сексуальне насильство в сім’ї може порушувати такі права і свободи особи, як право на повагу гідності, право на особисту недоторканність, право на вільний розвиток своєї особистості тощо.

Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю. Психологічне насильство в сім’ї може порушувати такі права, як право на рівність у гідності та правах, право на повагу гідності, таємницю листування, телефонних розмов, кореспонденції, право на свободу думки і слова тощо. Психологічне насильство в сім’ї може мати різні прояви: образи з використанням лайливих слів та (або) криків, образливі жести, пози, міміка, погляди, інтонації, тримання членів сім’ї в атмосфері страху. Психологічне насильство виявляється у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї, заподіянні шкоди домашнім тваринам, знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо, використанні принизливих зауважень щодо члена сім’ї, постійних проявах незадоволення, безпідставних докорів, зауважень і звинувачень, крайніх проявах підозрілості, ревнощів, перевірок, стеження, що робить нестерпним життя, тощо.

Найбільш гостро проблема психологічного насильства в сім’ї постає серед дітей. Це пов’язано, здебільшого, з їхньою вразливістю та необізнаністю. Вразливість дітей до насильства пояснюється їхньою фізичною, психологічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем стосовно дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, чи опікуни. До найбільш поширених різновидів психологічного насильства над дітьми належать:

  • поводження з дітьми як із підлеглими, рабами чи слугами;
  • покарання;
  • відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
  • навіювання страху за допомогою розповідей, дій, поглядів; • використовування своїх переваг – росту, розмірів та сили;
  • крики;
  • погрози покинути дитину;
  • погрози розлюбити дитину;
  • загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
  • приниження;
  • використання скарг для тиску на дитину, присоромлення дитини;
  • постійне підкреслювання недоліків;
  • контролювання, обмеження у спілкуванні, стеження;
  • використання дітей у конфліктах між батьками;
  • заборона лягати спати або насильне пробудження;
  • звинувачення дитини у всіх проблемах;
  • «торговельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;
  • ігнорування;
  • критика думок, почуттів, дій;
  • відсутність у сім’ї доброзичливої атмосфери (психологічна ізоляція);
  • недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
  • недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це.

Економічним насильством у сім’ї визнається умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я. Цей вид насильства може порушувати такі права і свободи особи, як право на недоторканість житла, право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, право на працю, право приватної власності тощо. Економічне насильство в сім’ї теж різноманітне за видами і виявляється у своєрідному економічному тиску на члена сім’ї. Це не тільки вказані у визначенні порушення, а й інші види позбавлення або обмеження трудових і майнових прав. Наприклад, заборона працювати члену сім’ї за наявності його бажання та працездатності; позбавлення або обмеження одним членом сім’ї іншого члена сім’ї можливості користуватися і розпоряджатися грошима, які він заробив або які є їхньою спільною власністю; примус члена сім’ї виконувати важку, непосильну роботу; відмова члена сім’ї (батька, матері) опікуватися малолітніми, неповнолітніми членами сім’ї, старими, інвалідами тощо. Економічне насильство може виявлятись у створенні ситуації, за якої один член сім’ї змушений систематично просити гроші, коли вони в сім’ї є, на утримання сім’ї або на власні потреби, у втягненні неповнолітніх у заняття жебрацтвом, пошкодженні чи знищенні майна іншого члена сім’ї або спільного майна, примушуванні чи втягненні в заняття проституцією.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» здійснення заходів із попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм повноважень покладається на:

1) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;

2) відповідні підрозділи органів внутрішніх справ;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та жертв такого насильства: – кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї (далі – кризові центри); – центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.

Інші нормативні акти додають до цього переліку:

– службу у справах дітей;

– центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

 – органи охорони здоров’я;

– органи освіти й установи кримінально-виконавчої системи (у частині жорстокого поводження з дітьми).

Від налагодження тісної взаємодії між усіма суб’єктами здійснення заходів із попередження насильства в сім’ї, включаючи і неурядові громадські організації, значною мірою залежить ефективність протидії насильству в сім’ї.

1506934997 den nenasillya 1